5 квітня  - День прийняття Конституції Пилипа Орлика.

📌 1710 року – укладено договір між гетьманом Пилипом Орликом та козацькою старшиною і козаками Війська Запорозького “Пакти й Конституції законів і вольностей Війська Запорозького”. В історіографії зустрічаються різні назви документа як от “Хартія”, “Угода”, “Конституція Пилипа Орлика”, “Бендерська конституція” тощо. Останню назву документ отримав через те, що був ухвалений на козацькій раді біля міста Бендери в Молдові.

📌 Після смерті Івана Мазепи гетьманом (у вигнанні) обирають Пилипа Орлика. Якраз вибори гетьмана супроводжувалися підписанням відповідних угод. В документі йшлося про суверенну республіку, яка проте зберігала протекторат шведського короля. Шведський король Карл ХІІ як “протектор” України підтвердив цей вибір спеціальним дипломом.

📌 В “Пактах й Конституції законів…” йшлося про обмеження прав гетьмана, окреслювалися його обов’язки та визначався майбутній лад держави. Підписали документ гетьман Орлик, а від запорожців – кошовий отаман Кость Гордієнко.  

📌 Складається документ з преамбули й шістнадцяти розділів. Згідно з ними законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту. Найвищу виконавчу владу мали гетьман разом із Радою генеральної старшини, а всі юридичні справи належали до юрисдикції Генерального суду.

📌 Донедавна документ був відомий лише в скорочених копіях, які публікувалися  латиною та староукраїнською мовою. Поставало навіть питання про те, чи існує оригінал цього документу. 2008 року українські науковці виявили у фондах Російського державного архіву давніх актів у Москві оригінальний текст “Конституції”, складений староукраїнською мовою.  Також тут зберігається оригінальний підтверджувальний диплом Карла ХІІ на обрання Пилипа Орлика гетьманом. Автентичність цих документів підтверджується підписами гетьмана Пилипа Орлика та шведського короля Карла ХІІ.

📌 Повний текст “Конституції” опубліковано на сайті Верховної Ради України.

#УДЦНПВ

 #ЦейДеньвІсторіїУкраїни

20 березня 1639 року народився гетьман Іван Мазепа, одна із найвідоміших постатей в українській історії, яка досі викликає жваві дискусії. 

Він був справжнім політиком європейського типу: ерудованим, розумним, вольовим. Походив з відомого правобережного українського шляхетного роду Мазеп-Колединських. Закінчив Києво-Могилянський колегіум, Єзуїтську колегію у Варшаві, протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції, Голландії. Грав на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю, був талановитим поетом. Вільно володів польською, італійською, німецькою, французькою, татарською, латинською мовами, знав давньогрецьку. Тривалий час служив при дворі польського короля Яна ІІ Казимира. 

Ставши гетьманом, велику увагу звертав саме на освіту та розвиток культури, відстоював інтереси українського православ’я в суперечках із верхівкою Московського патріархату. Спрямовував чималі кошти на церковне та цивільне будівництво в Києві, Чернігові, Батурині, Переяславі, Глухові. Фінансував будівництво Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму. Власним коштом збудував 12 нових храмів, ще 20 відреставрував, дарував церквам коштовні речі (зокрема – Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають нинішні українські президенти).

За його правління припинилися багаторічні міжусобиці, що тримали в історії назву «Руїна», розпочалося економічне відродження країни, зміцнився міжнародний імідж України.

Довгий час Мазепа сподівався, що йому вдасться відроджувати Україну, спираючись на підтримку Петра І. Але Північна війна і плани Петра спрямувати шведські війська через Гетьманщину, перетворивши значну її частину (зокрема – і весь Київ) на «випалену землю», остаточно поставили Мазепу перед непростим вибором. Були для цього й інші причини: Петро І мав намір ліквідувати полковий устрій в Україні і реорганізувати козацьке військо в регулярне.

І він вибрав Україну, уклавши угоду зі шведським королем Карлом ХІІ, за якою Швеція мала допомогли українцям звільнитися з-під влади Москви, щоб таким чином зберегти козацько-гетьманську державу. Але не всі підтримали в цьому гетьмана і після поразки в Полтавській битві (17 червня 1709-го) він змушений був відступити до Бендер, де й помер у ніч на 22 вересня 1709-го. Попри це, постання Мазепи налякало російську верхівку і Гетьманщина більш як на півстоліття зберегла своє існування – її скасували лише в 1764-1765 роках.

За розпорядженням Петра І Російська православна церква оголосила анафему Івану Мазепі, а російські війська під проводом Меншикова вщент зруйнували і вирізали гетьманський Батурин та зруйнували Січ. Росія зробила все, щоб дискредитувати Мазепу в очах світу, сотні років поширюючи про нього фейки та пропагандистські вигадки. Довгий час усіх українців, які хоч якось проявляли своє українство, росіяни зневажливо називали «мазепинцями» (пізніше це змінилося на «петлюрівців» та «бандерівців»).

Але для нас і для світу Іван Мазепа лишається одним із Факторів свободи – унікальною особистістю, яка, попри несприятливі обставини зуміла лишити помітний слід в історії.

Детальніше про життєвий та історичний шлях Івана Мазепи розповідає наша рубрика «Історичний календар»: https://cutt.ly/9xpHi5X

Також нагадуємо, що днями Український інститут національної пам'яті презентував новий виставковий проєкт «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди»: https://cutt.ly/FxpHNLJ

Про Івана Мазепу як героя світового масштабу нагадує і яскравий ролик, створений спільно із  Творча майстерня Bober Film Studio

 ВІКЕНТІЙ ХВОЙКА – ПЕРШОВІДКРИВАЧ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

21 лютого 2021 р. виповнюється 171 рік від дня народження Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850-1914) – всесвітньо відомого  археолога-вченого та музеєзнавця.

Його ім’я впевнено можна відносити до піонерів і фундаторів української археології. Він збагатив археологічну науку України відкриттями цілої низки нових давніх культур. Йому ж належить першість відкриття  культури прадавніх землеробів мідно-камя’ної доби. Від назви с. Трипілля на Київщині, поблизу якого, дослідник у 1896-1897 рр. провів розкопки решток поселень цих племен, вона отримала назву – трипільська. 

Народився Вікентій В’ячеславович Хвойка 21 (8 за старим стилем) лютого 1850 р. у с. Семені в Північній Чехії. Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, потім навчався у комерційному училищі. У 1876 р. переїхав до Києва, де сформувався як талановитий дослідник та проявив себе успішним археологом.

У 1893 р. він зробив сенсаційне відкриття, віднайшовши поселення первісних людей – Кирилівську стоянку мисливців на мамонтів. Це була величезна подія в археології та житті тогочасного Києва, яка вперше засвідчила існування людини кам’яного віку на території Наддніпрянщини. 

Одночасно, на сусідній садибі вчений знаходить фрагменти битого посуду із загадковими орнаментами, а також рештки давніх жител. Дослідник зацікавився незвичними знахідками і продовжив пошуки подібних поселень на Дніпровських пагорбах. Невтомні пошуки на Київщині, зокрема, поблизу сіл Трипілля, Верем’я, Халеп’я, Ржищева та ін., увінчалися успіхом. Свої перші висновки про відкриття культури давніх землеробів В. Хвойка виголосив у доповіді на ХІ Археологічному з’їзді, що відбувся у Києві 1899 р. 

За час наукової кар’єри Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного, Імператорського Одеського історії та старожитностей, Київського охорони пам’яток старовини та мистецтва та ін., членом-співробітником Російського археологічного інституту у Константинополі. Вчений багато часу та сил присвятив музейній справі. Він відіграв велику роль у заснуванні і створенні Київського міського музею старожитностей та мистецтв. Створена ним експозиція археологічного відділу була побудована за хронологічним принципом і вважалася  однією із найбагатших у Європі. З часу відкриття музею у 1904 р. він був головним хранителем археологічного відділу і працював на цій посаді до кінця свого життя. 

Науковий доробок Вікентія Хвойки складає ряд монографій та статей, присвячених вивченню відкритих ним трипільської, зарубинецької, черняхівської культур, пам’яток доби каменю, бронзи, раннього залізного віку та Київської Русі. На особливу увагу серед наукової спадщини вченого-археолога, заслуговує здобута ним під час розкопок колекція керамічних виробів трипільців-землеробів. Сьогодні вона здебільшого зберігається у музейній збірці Національного музею історії України в Києві. 

Частина унікальної наукової спадщини В. Хвойки зберігається і в музейному зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Зокрема, у Музеї трипільської культури демонструється оригінальний малюнок, створений дослідником за мотивами орнаментів на трипільських старожитностях, та раритетна колекція керамічних виробів із його розкопок.

 #цей_день_у_воєнній_історії_світу

«Годі рахувати! Жереб кинуто, хай їх хоч п’ятдесят, я все одно пройду крізь них!».

14 лютого 1797 р., в ході Війни Першої коаліції (1792-97), відбулася битва біля мису Сан-Вісенте. Ескадра Британського Королівського воєнно-морського флоту на чолі з адміралом Джоном Джервісом завдала поразки чисельно переважаючому іспанському флоту під командуванням адмірала Хосе де Кордоби.

Вступ у війну Іспанії на боці Франції у жовтні 1796 р. зробило позиції Британії у Середземному морі вразливими – об’єднаний французько-іспанський флот переважав Середземноморський флот Британії, що складався лише з 15 лінійних кораблів. Це, зрештою, змусило британців покинути Корсику та Ельбу та передислокуватись до Гібралтару.

На початку лютого 1797 р. іспанський флот (27 лінійних кораблів, 7 фрегатів) вийшов у море на з'єднання з союзниками-французами.

Флот Джервіса (15 лінійних кораблів, 5 фрегатів) патрулював біля мису Сан-Вісенте, Португалія.

Британський та іспанський флот зустрілися на світанку 14 лютого 1797 року.

Перед початком бою, британський адмірал абсолютно не був обізнаний щодо чисельності противника. Коли на горизонті почали з'являтися кораблі іспанців, то між Джервісом і капітанами Кальдером та Халлоуелом відбувся, приблизно, такий діалог:

– Бачу вісім лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять п'ять лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять сім лінійних, сер Джон. Майже вдвічі більше ніж у нас.

– Годі рахувати! Жереб кинуто, хай їх хоч п’ятдесят, я все одно пройду крізь них!

Адмірал Джервіс вирішив скористатися невдалим шикуванням іспанців – ті йшли двома паралельними нерівними колонами, в першій 18 кораблів, у другій – 9. При цьому дистанція між колонами була невиправдано великою. Джервіс, побудувавши свій флот в одну колону, направив його між двома колонами іспанців, ставлячи їх в два вогні.

Цим маневром він позбавив іспанців можливості використовувати половину гармат і знівелював дворазову перевагу противника. 

Розгадавши задум противника, Кордоба наказав максимально скоротити дистанцію між кораблями, щоб не дати англійцям прорізати свій стрій. В разі успіху, іспанці могли б звести нанівець задум британського адмірала, доля битви зависла на волосині.

У цей момент ініціативу проявив капітан Г.Нельсон. Порушивши наказ адмірала він вивів свій корабель «Captain»з лінійного ладу ескадри і здійснив маневр, що мав важливе значення для перемоги. Підрізавши ніс іспанським кораблям, що складали центр навітряного дивізіону, він не дав їм ущільнити бойові порядки. Якби ця задумка провалилася, то Нельсона віддали б під трибунал за невиконання наказу під час бою. Деякий час корабель Нельсона тримав бій з шістьма іспанськими! Адмірал Джервіс зрозумів маневр Нельсона і направив йому на допомогу корабель, згодом до Нельсона прорвалися ще два лінійних корабля.

Це був не останній подвиг Нельсона у битві – йому вдалося взяти один за іншим на абордаж два іспанських кораблі.

У ході бою далася взнаки краща навченість британських канонірів – на кожні два залпи іспанців британці відповідали трьома своїми. 

До 17:00 битва завершилася на користь британців. Повної перемоги їм домогтися, однак, не вдалося. Втративши чотири лінійних корабля, іспанський флот все ж зумів відірватися від противника і відійти в свої порти. Британські кораблі були так сильно побиті в битві, що про серйозне переслідування іспанців не могло бути й мови.

Британці захопили 4 іспанських кораблі, противник втратив 250 чол. убитими та 550 пораненими. Британці втратили 73 чол. убитими, та 327 пораненими.

За цю перемогу Джервісу був наданий титул графа Сан-Вісенте, а Нельсона підвищено в чині до контр-адмірала.

 #цей_день_у_воєнній_історії_світу

12 лютого 1429 р., в ході заключного етапу Сторічної війни (1337-1453 рр.), відбулася битва під Рувре, більше відома як «битва оселедців».

Фінальний етап Столітньої війни (1429-53) почався із облоги англійцями Орлеана. Незважаючи на перемоги під Азенкуром (25.10.1415; https://www.facebook.com/armshistorymuseum/posts/1357495014595461) та Краваном (31.07.1423; https://www.facebook.com/armshistorymuseum/posts/1286156915062605) англійцям не вдавалося остаточно здолати спротив французів. Останнім оплотом лідера опору дофіна Карла у Північній Франції було місто Орлеан. Місто, що розташовувалося на важливій водній артерії, річці Луарі, мало важливе стратегічне значення. В разі захоплення Орлеану англійцям відкривався б шлях на південь, де у французів вже не було сильних фортець.

На початку лютого 1429 р., з Парижа, який був зайнятий англійцями і їх союзниками бургундцями, для війська, що вело облогу Орлеану був направлений обоз із провізією (в основному засолений оселедець – наближався Великий пост) та боєприпасами.

Командувачем бойовою охороною обозу був сер Джон Фастольф (прототип шекспірівського Фальстафа), а сам обоз складався з 300 возів. Бойова охорона складалася з близько 1000 кінних лучників і певної кількості обозної челяді та паризької міліції. 11 лютого загін прибув в маленьке село Рувре (в 45 км на північ від Орлеана) в п’яти милях на північ від Жанвіля, де зупинився на ночівлю. Наступного ранку ледь загін продовжив шлях, як з південного заходу з'явилися кінні роз'їзди – це був авангард французької армії.

Французи дізналися, що до англійців йде обоз і вирішили перехопити його. Французьким загоном (3-4 тис. бійців та невідома кількість легкої артилерії) командував Карл де Бурбон, граф де Клермон. Французам допомагали до 400 шотландців, на чолі з сером Джоном Стюартом.

Досвідчений воєначальник Фастольф швидко оцінив масштаб загрози і зробив досить нестандартний крок: зупинив обоз у відкритій місцевості на дорозі в Жанвіль за милю на південь від Рувре. Він розумів, що його повільний обоз, що розтягнувся дорогою на три милі має невеликі шанси на успішну оборону проти більш чисельного противника. Англійський воєначальник негайно наказав збудувати з возів укріплений табір – вагенбург з двома виходами, які захищалися лучниками.

Побачивши укріплений табір, а не обоз на марші, Клермон, що логічно, відмовився від кавалерійської атаки, і вирішив застосувати артилерію. Англійці, у яких не було гармат були змушені «залишатися на місці і терпіти» в обстановці неухильного зростання втрат. Багато з возів були розбиті гарматними ядрами, і оселедець вивалився з бочок на землю, що й дало назву битві – «битва оселедців». Якби артобстріл продовжився, результат був би один: поразка англійців. Був би створений прецедент в історії воєн, коли перемоги було б досягнуто завдяки діям лише однієї артилерії.

Однак далася взнаки недисциплінованість атакуючих. Командир шотландців Д.Стюарт наказав своїм солдатам атакувати англійців до того як артилерія остаточно знищить табір. Шотландці потрапили під згубний вогонь англійських лучників і зазнали важких втрат. Французькі латники, що слідом за шотландцями кинулися в кавалерійську атаку, налетіли на загострені жердини, виставлені англійцями перед табором – їх атака теж була безрезультатною.

Користуючись із замішання противника, Фастольф перейшов у контратаку. Він наказав своїм вершникам осідлати коней, і дві шеренги кавалеристів кинулися на противника і зумовили цією атакою перемогу. Франко-шотландська армія була розсіяна. 

Сер Джон Фастольф з тріумфом доставив армії необхідні запаси продовольства і повернувся в Париж за новими запасами. Перемога під Рувре збільшила шанси англійців на успішне завершення Луарської кампанії і війни в цілому. 

Французи, в свою чергу, були дуже пригнічені цією поразкою, надії на зняття облоги Орлеану вже майже не залишилося, багато хто вже був готовий капітулювати.

Але сталося незбагненне і непередбачуване: до обложеного міста наближалася інша армія порятунку. І на чолі цієї армії йшла Діва...

 

 

 

 29 січня в Україні відзначається річниця бою під Крутами, який для українського народу став символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів ворожий наступ більшовиків на Київ було зупинено на декілька днів. У цей час відбувалися переговори між Українською Народною Республікою і країнами Четверного союзу. 9 лютого 1918 року Брестський мирний договір було підписано. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.

Важливі акценти

• Бій під Крутами став успішною оборонною операцією. Наступ переважаючих сил ворога було зупинено на декілька днів. Це дало змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу.
• Брестський мир означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
• Незалежність Української Народної Республіки довелося захищати від російської військової агресії на початках силами добровольчих формувань.
• Згодом українські війська за підтримки німецьких та австро-угорських (завдяки Брестському договору) звільнили від більшовиків всю територію України.
• Події Української революції засвідчили: державність без армії неможлива.
• Сміливість та жертовність крутянців зробила їх прикладом для майбутніх поколінь захисників України. З ними порівнюють захисників Донецького аеропорту в теперішній російсько-українській війні. Тому героїв Крут у публіцистиці часто називають “першими кіборгами”.

 21 січня 1990 року українці збудували один із найбільших живих ланцюгів в історії – “Українську хвилю”. Тоді більше мільйона людей вийшли між Києвом та Івано-Франківськом, щоб відсвяткувати 71 річницю Соборності України.

Сьогодні, коли випробовується єдність нашого народу, українці зможуть вписати нові сторінки в її історію. І хоча Ланцюг Соборності традиційно поєднував Схід та Захід, цього року він повинен поєднати Україну там, де її намагаються розділити – між Києвом та Сімферополем.

Акція розпочнеться у 31 річницю “Української хвилі” – 21 січня і триватиме протягом 2 днів. Вперше вона зможе поєднати усіх українців, незалежно від відстані та фізичної можливості бути присутнім, адже Ланцюг Соборності буде збудований в інтернеті.

Щоб стати у Ланцюг, достатньо авторизуватися на сайті “Ланцюг Соборності” за допомогою соцмереж або пошти. Звідти автоматично підтягнеться аватарка і стане наступною в черзі із тисяч аватарок інших учасників, що мають метр за метром вишикуватись на 1058 кілометрів маршруту.

Ланцюг 5 разів символічно перетне Дніпро: на мосту Патона, де традиційно будували живий ланцюг єдності кияни, біля Черкас, Кременчука, у Дніпрі та Запоріжжі.

В День Соборності, через COVID-19 ми не зможемо традиційно взяти одне одного за руки. Але відтепер для єдності немає обмежень і відстань не має значення. Значення має лише наше прагнення бути разом – в одній соборній Україні.

 #ЦейДеньвІсторіїУкраїни

Сто років тому, 17 січня 1921 року у Відні було засновано Український Вільний Університет. Саме в столиці Австрії група відомих професорів, які після більшовицької окупації України опинилися в еміграції, вирішили створити вільну освітньо-наукову українську установу для виховання майбутньої інтелектуальної еліти.

Слово «вільний» було в назві університету ключовим: він справді був незалежним від владних структур, вільним у виборі й спрямуванні навчальних програм та наукових розвідок. 

Статут УВУ писали відомі історики та діячі Центральної Ради Михайло Грушевський та Дмитро Антонович, очолив університет Олександр Колесса, який потім неодноразово переобирався ректором. 

У Відні УВУ пропрацював лише півроку – уже у вересні 1921-го він продовжив свою роботу  у Празі, що стала центром українського емігрантського руху, переважно – молоді. До того ж, Президент Чехословаччини Томаш Массарик був прихильним до університету і навіть надавав йому певну фінансову підтримку, а керівництво відомого Карлового університету надало приміщення для занять.

Це був один із найбільш продуктивних періодів діяльності Українського Вільного Університету. На жаль, Друга світова війна і подальший контроль з боку СРСР над територією Чехословаччини поклав цьому край. У 1945-му органами СМЕРШу був заарештований і згодом замучений у Бутирській в’язниці ректор університету, президент Карпатської України 1939 року Августин Волошин, університетська бібліотека та архів були розграбовані і разом з матеріалами Музею визвольної боротьби України вивезені до СРСР, а сам заклад був фактично ліквідований.

Але уже восени 1945 року УВУ відновив свою діяльність у Мюнхені, куди перебралася значна частина його професорів і студентів. Тут же він працює і досі, лишаючись єдиним у світі вищим навчальним закладом поза межами України з українською мовою навчання, своєрідним науково-освітнім місточком між Україною і Європою. Випускниками УВУ були один із провідників ОУН Лев Ребет, поет Олег Ольжич, мовознавець Юрій Шевельов, художниця та поетка Емма Андієвська, ексміністр освіти Сергій Квіт та ін.

Детальніше про цей унікальний навчальний заклад, його професуру та роль у становленні української науки, читайте в нашій рубриці «Історичний календар»: https://bit.ly/3oUi3Yz.

 

16 січня з ініціативи самих «кіборгів», які пройшли через 242-денне пекло, відзначається День захисників ДАПу та вшановується пам’ять загиблих.

З 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року українські військові, добровольці, волонтери та медики протистояли проросійським бойовикам та російсько-окупаційним військам. Бої тривали вісім місяців і закінчились після повної руйнації старого та нового терміналів аеропорту. 

За стійкість і незламність українських захисників назвали «кіборгами». Вони стали символом мужності та відданості ідеалам вільної та незалежної України.

У Донецькому аеропорту та селищі Піски протягом цього періоду воювали спецпризначенці 3-го окремого полку, бійці 79, 80, 81, 95 окремих аеромобільних та 93 окремої механізованої бригад, 57 окремої мотопіхотної бригади, 90-го окремого аеромобільного та 74-го окремого розвідувального батальйонів, бійці полку «Дніпро-1», Добровольчого українського корпусу (ДУК) та ін.

Бої за встановлення контролю над летовищем Донецького міжнародного аеропорту, яке має стратегічне значення, тривали між українськими силовиками і незаконними збройними формуваннями з 26 травня 2014 року до 21 січня 2015 року, коли було прийнято рішення відвести українських військовослужбовців з нового терміналу – цей об’єкт був повністю зруйнований і не придатний для оборони.

Захищаючи Донецький аеропорт, загинули понад 200 українських захисників, поранено понад 500. Багатьох із них відзначено державними нагородами, деяких – посмертно.

 

День українського політв'язня — відзначається в Україні щороку 12 січня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.

Традиція відзначення дня політв'язня запроваджена з 1975, ще в часи московсько-радянської окупації України, з пропозиції В'ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.

Вимоги до написання рефератів з історії

 

І. Загальні вимоги до форматування основного тексту:

☻ Поля: ліве, верхнє, нижнє – 2 см, праве – 1 см.

☻ Шрифт: Times New Roman, розмір – 14, міжрядковий інтервал – 1,5.

☻ Заголовок титульної сторінки оформити засобами WordArt.

☻ Оформлення заголовків, списків, абзаців основного тексту виконувати за допомогою стилів з їх подальшим редагуванням.

☻ Обсяг роботи має складати до 5 сторінок.

 

ІІ. Вимоги до реферату

1.  Титульний лист (зразок додається)  (1бал)

2.  Вступ – пояснення важливості і актуальності обраної теми. Акцентуєте увагу на тому, що і як будете описувати. (2 бали)

- Я вважаю, що ця тема є цікавою (важливою, актуальною)

- Ця тема мене зацікавила тому що….

3. Основна частина – розкривається зміст реферату. Вона повинна бути чіткою, лаконічною, цікавою.(3 бали)

4. У закінченні формулюються основні підсумки та висновки, до яких ви дійшли особисто. Які ваші враження після написання, чи отримали ви цікаву інформацію для себе... (2 бали)

5. Список використаної літератури (2 бали)

6. Додатки у вигляді картинок, фотографій, малюнків (2 бали)

Скибинецька філія

КЗ Тетіївський ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 1

Тетіївської міської ради Київської області

 

 

 

 

Реферат на тему:

Культура Давньої Греції

 

 

 

 

 

 

 

   

 

 

Підготував

Учень 7 класу

Іванов Іван Іванович

Перевірив: вчитель історії

Панченко Ліна Сергіївна

 

 

 

 

                                                   Скибинці 2021

                         Наша група у фейсбук

                                              https://www.facebook.com/groups/154170668634236