Конкурси

                                                                       Тетіївський район

                                        Село Скибинці

           Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

                                    «Моя Батьківщина – Україна»

                        Напрям : «Барвистий світ тварин та птиці»

                                                    Тема:

«Стан   іхтіофауни  водних біоресурсів Косівського водосховища»

                                                    2017 рік

Пошукова група: члени гуртка «Історичне краєзнавство» Скибинецького НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів – дитячий садок»: Кошубський Іван, Лотицька Аліна, Янішевський Назар, Сабадаш Олег, Якимчук Андрій, Сиволап Ірина

Керівник: Панченко Ліна Сергіївна, вчитель історії та правознавства Скибинецького НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів – дитячий садок», 0979861211

Науковий консультант: Соляник В.О., директор СТРГ «Косівське»

   Рибництво має важливе значення у вирішенні продовольчої проблеми. У зв’язку з цим очевидні актуальність і перспективність розвитку рибного господарства на внутрішніх водоймах, підвищення ефективності виробництва риби у водосховищах комплексного призначення, озерах тощо.

   Особливістю водойм комплексного призначення, які використовуються як для риборозведення, так і в меліоративних цілях, є подвійне (чи більше) господарське використання для забезпечення потреб різних користувачів, контроль за станом водного середовища, дотримання і збереження природних умов для відтворення водних біоресурсів, однак все ж контроль тут носить періодичний характер. В умовах помірних температур води для підвищення рибопродуктивності, яка для багатьох водойм у недалекому минулому складала 30-50 кг/га, найперспективнішими видами риб для отримання товарної продукції є аборигенні теплолюбові представники іхтіофауни – короп, судак, карась сріблястий та рослиноїдні риби (білий і строкатий товстолобики, білий амур).

     Однією з таких водойм, придатних для випасного вирощування коропа, білого амура, товстолобиків, інших видів риб та раків є Косівське водосховище розташоване на р. Рось біля  села Косівка, Володарського району Київської області. (Додаток № 1)

    З метою дослідження розвитку рибної галузі у регіоні, типу господарства по розведенню риби, складання каталогу аборигенних видів риб, їх кількості  в даній водоймі, у вересні 2017 року,  було взято участь у  проведенні комплексного дослідження якості водного середовища, стану кормової бази риб та основних складових біології рибного населення, а також здійснено оцінку промислових запасів риб.

   Збір іхтіологічного матеріалу здійснювався шляхом опитування директора СТРГ «Косівське» Соляника В.О.,  рибалок – аматорів та місцевого населення, а також дослідного лову риби. Для вилову молоді риб використовували малькову волокушу довжиною 25 м. По закінченню лову та проведенні аналізу, молодь риб випускали у водойму у живому вигляді.

   Так як  досліджувана водойма є водоймою комплексного призначення, то потрібно для початку розібратися, що таке водойма комплексного призначення.

   Водойми комплексного призначення є водоймами різної площі та характеру водо забезпечення, які використовуються для іригації, енергетики, в комунальному господарстві, в забезпеченні водою промислових підприємств, водного транспорту, курортів, будинків відпочинку, для цілей заповідної справи, полювання та рибного господарства. Ефективність рибогосподарського використання таких водойм залежить від їх типу, господарського призначення, гідрологічного і гідробіологічного режимів, температурних умов, площі водозбору та інше. Однак промислове отримання риби з цих водойм можливе лише при вселенні на нагул молоді риб, що мають високий коефіцієнт виживання. Направлене формування біоценозів з метою утилізації кормових ресурсів водойми рибами є основним методичним підходом до вирішення проблеми підвищення рибопродуктивності.

   Водойми комплексного призначення за їх основним галузевим використанням умовно можна розділити на кілька категорій:

1.     Зрошувальні водойми: головні водойми магістральних каналів; проміжні водойми, що накопичують і пропускають «транзитну» воду.

2.     Водойми ГЕС: це водойми у єдиній енергетичній системі країни.

3.     Водопровідні водойми: водойми великих міст; та місцевого значення.

4.     Зрошувальні: водойми – накопичувачі: озера, ставки, водойми, що наповнюються в осінньо-зимовий період і використовуються в весняно-літній період.

5.     Термальні водойми: водойми з природно підвищеною температурою води.

6.     Технічні водойми: водойми замкнутого циклу водоспоживання.

7.     Рекреаційні водойми: це водойми різного побутового призначення.

8.     Водойми рисових господарств: рисові чеки, пристосовані для рибництва.

9.     Водойми бальнеологічного та спортивного призначення: озера та інші водойми і джерела, що мають особливий гідрохімічний склад вод; тимчасові водойми (ставки і басейни).

    Водойми комплексного призначення можна розділити за ступенем можливого рибогосподарського освоєння на наступні типи:

1.     Водойми інтенсивного рибництва:

а) прісні водойми, що добре прогріваються, та мають відносно постійний рівень води, мало протічні, глибиною від 1 до 5 м. Ці водойми характеризуються мулистим або піщаним грунтом, постійним «цвітінням води» зі зміною груп фітопланктону. З риб найбільш перспективними вважають короп,  білий і строкатий товстолобик, білий амур, сріблястий карась, щука, сом. Рибопродуктивність зариблених водойм (без спеціального підгодовування) становить 700-1000 кг на  1 га.

б) прісні водойми, що добре прогріваються, з непостійним рівнем води. Річні зміни площі водойм коливаються від 50%, об’єм – до 70 %. Зміна об’єму води відбувається 3-4 рази на рік. Глибина водойм становить від 1 до 5 м. Такі водойми характеризуються підвищеною мутністю води. З риб найкраще приживається короп, товстолобик, сом, сріблястий карась. Рибопродуктивність зариблених водойм  (без спеціального годування) становить 200-600 кг на 1 га. До даного типу відноситься досліджувана водойма.(Додаток № 2)

в) прісні водойми, рівень води в яких залежить від добового регулювання. Водообмін відбувається 10-15 разів на рік. Вони добре прогріваються, глибина сягає 3-10 м. З риб в цих водоймах домінують сазан, білий амур, лящ, товстолобик, рибець, срібний карась, синець, плітка. Природна рибопродуктивність становить 20-50 кг на 1 га,  а за рахунок вселення риб досягає 100-200 кг на 1 га.

2. Водойми малопродуктивні, в яких інтенсивне рибництво обмежене особливостями гідрологічного режиму:

а) прісні водойми, де рівень води непостійний, різко змінюється. Річні зміни площі водойми коливаються від 50%, об’єму – 70%. Вони добре прогріваються, глибина їх досягає 10 м. Вода має підвищену мутність. Рибопродукцію  дають в основному карасі та лин. При регулюванні промислу рибопродуктивність таких водойм становить 100 кг на 1 га.

б) прісні водойми, в яких рівень води пов’язаний з необхідністю агротехнічного обслуговування. У таких водоймах можливе значне насичення гербіцидами. Вирощування риб для харчування людей можливо за відсутності  гербіцидів на рисових чеках (короп, товстолобик, білий амур, карась, в теплому кліматі тиляпія). У ставках, де росте очерет і інші рослини, розводять щук, линів та інше.

в) прісні водойми, де рівень води непостійний. Річні зміни площі водойми коливаються до 50%, об’єму – 70%. Водойми помірно прогріваються, глибиною 10-50 м. Вони розташовані в основному  в гірських районах. З риб в таких водоймах виявлені головні, вусачі, тугорослий срібний карась, швидкозростаюча шемая. Перспективними вважається минь, сиги, харіуси. Рибопродуктивність при регулюванні промислу – близько 10 кг на 1 га.

г) водойми, в яких рівень води непостійний (до повного зникнення). Газовий режим води сприятливий для риб. Водойми добре прогріваються, мають глибину  до 3 м. Можливе вирощування риб у відгороджених ділянках.

Видовий, віковий та розмірно-ваговий склад водних біоресурсів Косівського водосховища.

    Вивчення видового складу, біології та екології риб Косівського водосховища проводилося у вересні 2017 року.  Для цієї водойми характерний один позитивний момент – тут протягом року високі показники водообміну, що може впливати на біологічні показники риб та величини рибогосподарських характеристик протягом вегетаційного періоду.

     У результаті дослідження стану іхтіофауни і біологічних показників риб, були вивчені склад іхтіофауни, умови її існування, розподіл, чисельність, розмірно-віковий склад, ріст риб та їх рибопродуктивність.

    За результатами опитування рибалок-аматорів, місцевих жителів у вересні 2017 року у водоймі мешкає 16 видів риб, що належать до 5 родин. (табл. 1).

Таблиця 1. Видовий склад риб Косівського водосховища (Додаток № 3)

№ з/п	Назва родини риб	Назва виду риб	Наявність у Косівському водосховищі	Наявність в цілому по р.Рось
1.	Коропові	Cyprinus carpio (L.) – короп (сазан)	+	+
2.	Коропові	Carassius auratus gibelio Bloch – карась сріблястий	+	+
3.	Коропові	Hypophthalmichthys molitris (Val.) – товстолобик білий	+	+
4.	Коропові	Rutilus rutilus (L.)- плітка	+	+
5.	Коропові	Ctenopharyngodon idella (Val.) – амур білий	+	+*
6.	Коропові	Scardinius erythrophthalmus (L.) – краснопірка	+	+
7.	Коропові	Leucaspiusde lineatus (L.) – верховодка	+	+
8.	Коропові	Gobio gobio L. - пічкур	+	+
9.	Коропові	Rhodeus sericeus (L.) – гірчак	+	+*
10.	Коропові	Tinca tinca (L.) – лин*	+	+*
11.	Коропові	Pseudorasbora parva (Sch.) – чебачок амурський	+	+
12.	Окуневі	Perca fluviatilis (Z.) – окунь	+	+
13.	Окуневі	Acerina cernua (Z.) – йорж	+	+
14.	Щукові	Esox Lucius  L. – щука	+	+*
15.	Сомові	Silurus glanis L. – сом	+	+
16.	В’юнові	Misgurnus fossilis (Z.) – в’юн*	+	+*
Всього			16	18 + родинна коропових.вид плоскирка* і білизна*

*позначені види внесені до списку зі слів рибалок-аматорів

   Найчисленнішою є  родина коропових – 11 видів (короп, карась сріблястий, товстолобик білий, плітка, амур білий, краснопірка, верховодка, пічкур, гірчак, лин, чебачок амурський), окуневих – 2 види (окунь і йорж), щукових (щука), сомових (європейський сом) та в’юнових (в’юн).

 Аналіз розмірного складу молоді промислових риб, яких виловили для дослідження, показав, що в контрольні знаряддя лову потрапляли переважно нестатевозрілі особини. (Таблиця 2)

Таблиця 2. Розмірно-ваговий та вікові показники основних промислових риб Косівського водосховища (2017, за даними сіткових ловів)

Види риб	Довжина риб, см	Маса риб, кг	Вік	Кількість, шт..
Товстолобик	50 - 65	1,2 – 6	3 – 6	10
Короп	61,5 46,5 – 53,0 34,3 – 36,0	4,2 2,0 – 2,5 0,60 – 0,70	7 5 3	2 6 4
Карась сріблястий	36,1 – 39,1 27,5 – 30,0 23,5 – 25,5	0,75 – 0,8 0,49 – 0,54 0,30 – 0,312	6 4 3	6 34 36
Плітка	21,0 – 24,0	0,13 – 0,15	4	20
Краснопірка	12,0 – 15,0	0,09 – 0,11	4	12
Окунь	21,0 – 24,1 16,5	0,20 – 0,25 0,1	4 3	4 2
Судак	51,0 30,0 – 32,0 21,0 – 24,1	1,10 0,19 – 0,21 0,20 – 0,25	4 2 1	2 10 12

   Аналіз промислової іхтіофауни показує, що у водоймі наявні коропи (3-7 років), карась сріблястий (3-6 років), товстолобик білий (3-6 років), окунь (4 роки), краснопірка (4 роки), судак (4 роки). В переважній кількості маса коропа складає 0,60-4.2 кг, товстолобика білого – 1,2 – 6 кг, карася сріблястого – 0,3 – 0,75 кг, окуня – 0,1 – 0,25 кг. Зі слів директора СТРГ «Косівське», дана ситуація у водоймі склалася завдяки організації рибного господарства. Штучне зариблення цінними промисловими та хижими рибами (щука, окунь, судак) значно  скоротило чисельність непромислових видів та підвищило рибопродуктивність водойми. У 2017 році на перше місце серед промислових видів риб виходить товстолобик, який регулярно вселявся  з 2007 року.

   Розміри риб, які були виявлені у 2017 році аматорами-рибалками, характеризуються як подібним видовим складом, так і схожими, хоч і дещо меншими, абсолютними показниками.

   Стабільність складу іхтіофауни підтверджують облови мальковою волокушею, в яких виявлені ті ж самі види. (Таблиця 3).

Таблиця 3. Видовий склад та розмірні показники молоді риб Косівського водосховища.

Види риб	Межі довжини риб, см	Кількість риб, шт..
Окунь	3,7 – 10,2	27
Йорж	10,4	1
Плітка	3,1 -  10,8	35
Краснопірка	3,7 – 7,7	8
Карась сріблястий	15,5 – 16,8	2
Верховодка	2,3 – 5,4	97
Гірчак	2,7 – 5,6	21
Пічкур	2,3 – 8,5	52
Амурський чебачок	4,4	1
Всього		244

 

  Наведені вище матеріали свідчать про те, що у Косівському водосховищі може бути значимим видовий склад та розмірні показники молоді риб при веденні спеціального господарства на основ постійного дослідження стану водного середовища та науково обґрунтованих режимів рибогосподарського використання.

Обсяги запасів, визначені за даними проведених досліджень.

   Зариблені  короп, білий амур, товстолобики білий і строкатий та їх гібриди, карась сріблястий, стерлядь, сом; аборигенні промислові і непромислові види риб – судак, плітка, лящ, краснопірка, окунь, щука, в’юн, а також верховодка та інші (всього 16 видів). Серед інших живих ресурсів зустрічається річковий рак. У водосховищі види рослин і тварин, занесені до Червоної книги  України, та ендемічні види не виявлені. Запаси основних видів риб складають (тонн): короп  - 18,8, товстолобик – 51,6, карась – 4,0, щука – 2,0, судак – 1,6, сом – 1,0, окунь – 0,2, інші види – 0,2.

  Строки заборони на вилов водних біоресурсів встановлюються у відповідності до Правил промислового рибальства (Наказ Держкомрибгоспу України №33 від 18.03.1999 р.) та Правил любительського і спортивного рибальства (Наказ Держкомрибгоспу № 19 від 15.02.1999 р.).

    Отже, Косівське водосховище багате на видовий склад риб, що відбулося внаслідок добросовісного зариблення його користувачами.

     Перед початком зариблення водойми необхідно звернути увагу на  ряд важливих показників водойми: гідрологічних, гідрохімічного режиму; визначення розвитку фітопланктону, зоопланктону, зообентосу, макролітів; визначення якісного складу іхтіофауни. Серед гідрологічних показників необхідно враховувати коливання упродовж року рівня води у водоймі, наявність або відсутність проточності, тривалість повного водообміну та деякі інші показники, що специфічні для даної водойми.

   Запобіжні заходи, що проводяться на даному водному об’єкті з недопущення зменшення чисельності або знищення цінних та рідкісних видів водних біоресурсів:

1.     З огляду на те, що окремі показники якості води можуть змінюватися, необхідно періодично досліджувати величини цих показників, постійно контролювати рівень забруднення водного середовища;

2.     З метою направленого формування іхтіофауни водойми необхідно періодично проводити дослідження розвитку кормової бази риб та здійснювати при необхідності комплекс заходів із стимуляції розвитку кормових організмів;

3.     Виготовляти та встановлювати штучні гнізда для нересту аборигенних видів риб в кількості 150 шт. щорічно;

4.     Здійснювати щорічне вселення промислово цінних видів риб;

5.     Постійна охорона водойми від браконьєрства.

   Косівське водосховище також є місцем організації любительського та спортивного рибальства. Любительський і спортивний вилов риби з берегової смуги регламентується користувачем та організовується згідно з чинним законодавством. При цьому, користувач визначає місця для любительського і спортивного лову. Для безкоштовного лову аборигенних видів риб з берега користувач виділяє відповідну ділянку берегової смуги на спеціально відведеній території. Забороняється вилов водних біоресурсів з застосування заборонених знарядь і засобів лову, визначених у «Правилах любительського  і спортивного рибальства». (Додаток № 4)

   В результаті досліджень та опитувань проведених на водоймі на р.Рось, яка розміщена біля с.Косівка Володарського району Київської області було встановлено, що у водоймі мешкає 16 видів риб із 5 родин, а також, що стан водного середовища є придатним для вселення і вирощування в ньому товарної риби.

                                          Список літератури

1.     Авакян А.Б. Водохранилища и окружающая середа (Народохозяйственное значение водохранилищ и их воздействие на окружающую среду). -  М.: Знание, 1982. – 48 с.

2.     Балтаджі Р.А. Технологія відтворення рослиноїдних риб у внутрішніх водоймах України. – К.: 1996. – 84 с.

3.     Брюзгин В.Л. Методы изучения роста по чешуе, костям и отолитам. – К.: Наук.думка, 1969. – 187 с.

4.     Численко Л.Л. Номограмы для определения веса водних органи змов по размерах и форме тела. – Л.: Наука, 1968. – 108 с.

Додаток № 1

Карта-схема Косівського водосховища

Додаток № 2

Зображення дамби Косівського водосховища

Додаток № 3

Види риб Косівського водосховища

Короп   ↓                                                      Карась сріблястий ↓

 

Товстолобик білий ↓                                 Плітка ↓

 

Амур білий ↓                                           Окунь ↓

   \

Щука ↓                                                     Сом ↓

 

Йорж ↓                                                       Гірчак ↓

   

Додаток № 4

Місце для проведення спортивного рибальства (позначено жовтою рискою)

Змагання на хижака проведені на Косівському водосховищі

                                        Тетіївський район

                                        с. Скибинці

Конференція юних краєзнавців «Тетіївщина – мій рідний край»

                           Секція: «Дива Тетіївщини»

                     Тема: «Свято – Покровський храм»

                                            2016 рік

Пошукова група:

Навчально-наукове товариство «Животоки»

Кошубський Іван, 7 клас

Керівник пошукової групи: Панченко Ліна Сергіївна, вчитель історії Скибинецького НВО, педагог-організатор. Тел. 0979861211

СКИБИНЕЦЬКЕ ДИВО – СВЯТО – ПОКРОВСЬКИЙ ХРАМ

  За народними переказами, село Скибинці заснував козацький сотник Скиба. У той час, коли він поселився в цій місцевості, на більшій частині території майбутнього села стояв віковий дубовий ліс.

   Селяни, які працювали на представника козацької старшини, корчували ліс та розширювали поля, випасали коней сотника, займалися рибальством і хліборобством. Множилися сім'ї селян, розростався хутір….

   Минув час -  і хутір перетворився на село, яке розташувалось трохи вище ставка, на пагорбу. Селяни побудували  в 1728 році невеличку церкву, дах якої був покритий соломою, а поряд з нею – школу. Але навчатися в ній могли, як правило, лише діти заможних батьків.

   Згодом село Скибинці перейшло у володіння польського магната Леонарда Мадейського. Історія розповідає, що у 1820 році у Скибинці приїхали і залишилися тут жити кілька польських сімей. Тоді пан Леонард вирішив збудувати костьол. [3]

   У 1822 році, коли були зведені стіни майбутнього храму, внаслідок пожежі стара дерев'яна церква (знаходилася на місці сучасної сільської ради) повністю згоріла. Тож, православні жителі Скибинців  звернулися з проханням до пана Мадейського, щоб той віддав започаткований ним фундамент під будівництво православного храму. Оскільки католиків у селі було небагато (на той час в селі було 1680 православних прихожан, і 28 католиків), пан погодився це зробити. [9] Шляхтичі продовжували, як і раніше, їздити на бричках в Тетіїв на службу в костьол, а серця місцевих селян переповнювала радість: пройде якийсь час – і вони матимуть храм, що стоятиме віки…

    Пан Мадейський для зведення нової церкви передав  не тільки фундамент, а й 17 соток землі, а також 17 соток орної землі в урочищі Дубина.

  Силами громади села та за сприяння вищезгаданого поміщика Свято-Покровський храм зводили протягом п'яти років.

   Цікаву історію про те, як визначали місце для церкви, розповідає настоятель Свято-Покровського храму отець Сергій. За його словами, «під час вибору місця для церкви був оголошений 40-денний  піст, зарізане молоде теля, яке не було в роботі, і це м'ясо з молитвою розкладене у 7 місцях на території села. М'ясо було накрите залізними коритами і прикладене камінням. Прихожани молилися протягом 40 днів, щоб Господь показав місце, де будувати церкву. І коли на 40-ий день почали відкривати корита і дивитися на м'ясо, то лише в одному місці воно було не зіпсоване. Це було Боже провидіння, що там повинен стояти Божий храм. І так на горі заклали і збудували церкву».[9]

   Церква була поставлена на розчині вапна і яєць, кожна хата мала здати на церкву 3 копи яєць. Тому люди ходили навіть по чужих селах і скуповували яйця на будівництво церкви.

  14 жовтня 1825 року, на свято Покрови, було відкрито кам'яну церкву з такою ж дзвіницею та кам'яним муром товщиною 135 см. Згодом навколо церкви посадили хвойні та фруктові дерева. В той час церква відносилася до І категорії, бо мала вона 70 соток землі, яку давали в оренду, і була воскресна школа, в якій навчалося 500 чоловік. [6]  Першим священиком став давній приятель пана Мадейського Пантеліон Левада. Старостою храму обрали заможного богобоязного чоловіка Данила Козака. Відомо, що Данило був одним з найактивніших жертводавців Свято-Покровської парафії. Він був заможним селянином. Мав 110 десятин орної землі, пасовище-леваду, а також 15 пар волів, 4 корови і 6 пар коней. У старости та його дружини Устини Полікарпівни був єдиний син Роман, якому на той час виповнилося 7 років.

   Одного разу Роман із сусідськими хлопчаками пішов гратися у сад і впав з груші. Необережне падіння завдало хлопчику серйозної травми хребта. Він втратив можливість ходити, будучи паралізованим протягом чотирьох років. Не маючи змоги нічим допомогти синові, Данило з дружиною поклали свою надію на Бога. Вони гаряче молилися, робили значні пожертви на храми і монастирі. Просили у Бога милості.

   Якось уночі Данило вирішив піти на місце, де пастухи пасли його худобу і перевірити, чи все гаразд, чи не зайшла тварина в жито. Того року саме був великий урожай озимої.

   Ідучи на Лису гору, господар творив щиру молитву, зі сльозами на очах він звернувся до Божої Матері. Коли ж Данило вийшов на гору, то дуже здивувався, побачивши велике сяйво, яке йшло із жита. У цьому сяйві  виднівся образ Божої Матері із Немовлям на руках. Богородиця заговорила до Козака: «Даниїле, почута молитва твоя перед Моїм Сином. Бери свого сина і йди до Печерської Лаври. Там зустріне тебе монах і скаже, що далі робити, і ми зцілимо твого сина».

      Данило закляк на місці і не міг поворухнутися, доки видіння не зникло в тумані. До нього підбігли пастухи і спитали: «Що то було?». Він відповів, що бачив Божу Матір.

     Прийшов додому, староста розповів  про це видіння священику та дружині і вирішили їхати до Києва. Поклавши сина на підводу, Данило разом із дружиною везуть його до Печерської Лаври. В обителі вони зустріли одного із ченців і про все йому детально розповіли. Монах привів їх у церкву до ікони «Скоропослушниця». Там, перед образом, священики відслужили водо святий молебень  і пособорували хлопчика. Всі присутні побачили велике диво. Хлопчик став на ноги, відчувши себе здоровим. На радощах Данило із сім'єю пішов по всіх печерах з молитвою до угодників Божих. Він дякував Господові за Його милість.

    На третій день скибинецькі прочани їхали додому. Причому зцілений у Лаврі Роман із Києва до Василькова йшов пішки за возом і не хотів сідати на нього.

   Восени Данило Козак зібрав великий урожай жита і привіз збіжжя на торжище, що мало в народі назву Жидовчик, і знаходилося в містечку П'ятигори. Продавши 70 пудів жита, він з вирученими грішми їде до Києва і в Печерському монастирі просить написати йому копію ікони «Скоропослушниця». Через деякий час забирає дорогий йому образ та привозить у Скибинецьку церкву. Шанована ікона Божої Матері була поставлена з лівого боку від вівтаря.[10]

    Ця подія сталася 1832 року. З того часу дуже багато парафіян зверталися у своїх молитвах до пресвятої Діви перед цим образом, отримуючи необхідну  допомогу. Завдяки православним вірним села Скибинці давній образ, справжню святиню місцевого храму, вдалося зберегти в періоди панування богоборчої влади, воєнних дій та в період тимчасового закриття. У 1990 –х роках була зроблена спроба викрасти цю ікону з храму, але, милістю Божою, зловмисникам цього зробити не вдалося. Хоча  образ і зазнав пошкоджень. [8]

    З кожним роком скибинецька ікона «Скоропослушниця» набуває все більшої шани не тільки серед місцевих жителів, а й серед багатьох прочан Свято-Покровської церкви. Так, стараннями сім'ї Торбенків із Києва у 2008 році було виготовлено новий оклад для образа. Нині ікона «Скоропослушниця» займає своє місце ліворуч від іконостаса. Як і в давнину, вона серед найшановніших у скибинецькій церкві.[8]

   Цікаві відомості про історію образа дійшли до нас завдяки колишньому настоятелю Свято-Покровського храму села Скибинці священику Петру Старинському. Свого часу він записав вищезгадані події зі слів сучасника, місцевого жителя і старости церкви Дмитра Никифоровича Клейника.[10]

     Церква була діючою із 1825 року по 1939 рік. За рішенням більшовицьких активістів, 26 грудня 1939 року храм був закритий, а приміщення передане під колгоспну комору. Цінні книги, ікони були вивезені в село Росішки, там був склад, де зберігався церковний інвентар. Але цим наруга над місцевою святинею не закінчилася. Комуністи розібрали огорожу навколо церкви і збудували з неї колгоспну комору (існує і досі). Екзотичні та фруктові дерева навколо церкви були вирізані і віддані колгоспу на будівельний матеріал. Перед церквою у той час стояв мідний хрест висотою 3 м. Біля цього хреста збиралася громада і проводилися збори. Комуністи зняли цей хрест і церковні  дзвони на переплавку, і на виручені кошти купили у Будинок культури музичні інструменти. Голова більшовицького осередку села Нестор Мельник устиг загарбати церковний іконостас, частину якого використовував у присадибному господарстві. Нестору така наруга над церковним майном даром не пройшла – через деякий час він втрачає зір, сліпне.

    У 1941 році, коли розпочалася війна з Німеччиною, церква поновила свою роботу. На щастя більше її не закривали…. Нестора Мельника змушують повернути іконостас. Нестор віддає іконостас в церкву, і в нього поступову відновлюється зір.

     Зберігся такий народний переказ: в роки, коли в церкві не проводилося богослужіння, про те, що споруда була колись Божим домом, нагадували ледве чутні піснеспіви ангелів Господніх…[1]

    З 1990 року настоятелем церкви призначено протоієрея отця Сергія Грабовенка. Завдяки йому та колишнього голови скибинецького колгоспу «Більшовик» Швалюку М.П., церква була реставрована, куполи покриті листовим залізом, придбані та встановлені на дзвіниці нові дзвони та встановлено золоті хрести.

    Церква розписана (прізвище художника, на жаль, не відоме), має цінні ікони «Тайна вечеря», «Різдво Христове», «Преображеніє Ісуса Христа», «Створення Світу», «Святої Покрови», «Скоропослушниця» (згадана вище). Також у церкві зберігається Євангелія (1825 р.) у позолоченій оправі. [8]

   Цікава деталь, яка стосується священика Скибинецької церкви – отця Сергія. Грабовенко Сергій Миколайович працював у колгоспній їдальні поваром і треба ж було такому трапитися, що десь в 1970-1975 рр. до Скибинець приїхали кіномитці, які на замовлення канадської діаспори знімали кінофільм під назвою «Йордань». Відомий режисер та актор Олександр Ігнатуша вирішив зняти зворушливу кінострічку  про нещасливе кохання бідної дівчини до парубка-багатія. Події відбуваються на свято Водохреща. Треба було для зйомок знайти величну, старовинну кам'яну церкву, розташовану на пагорбі, з котрого відкривається вид на водойму, на якій мали вирубати ополонку для освячення води й хрест із льоду. Довго шукали таку церкву, об'їхали три райони області і нарешті знайшли.  [1]

    Отож зйомки кінофільму «Йордань» проводилися в Скибинцях. Це було в 1988 році. Головну роль зіграла тоді ще маловідома молода акторка Ольга Сумська… А для ролі попа запросили Грабовенка Сергія Миколайовича. Свою роль він зіграв відмінно. Під цим враженням він круто міняє своє життя і за покликом душі їде в Одесу, поступає, вчиться та закінчує духовне училище.

    Після повернення з Одеси Сергій Миколайович уже як «отець Сергій» обіймає посаду священика Скибинецької церкви.

   Варто також зазначити  про розташування та архітектуру Скибинецького дива Свято-Покровського храму.

   Церква розташована  на великому пагорбі. Вона домінує над місцевістю і є чудовим завершенням кручі на р.Роською.[2]

Храм побудований у стилі ампір. Він – однокупольний, хрестовий у плані, з півциркулярною апсидою на сході і невеличкими об'ємами  паламарні і ризниці, інші гілки хреста – прямокутні в плані. Середньохрестя перекрите сферичним куполом на високому циліндричному барабані.  Апсида перекрита конхою, а інші гілки хреста  - коробовими склепіннями. Фундамент будівлі  - з природного каменю, цоколь – цегляний. Стіни членовані профільованими тягами на три частини, три часте членування має і барабан.  Купол завершений невеличкою декоративною банькою з хрестом. Третій ярус фасадних стін рустований і увінчаний розвиненим карнизом. Гілки хреста завершені трикутними фронтонами. Над дверними та віконними отворами розташовані напівциркулярні вікна другого світла, характерні для стилю класицизму. В декорі храму є ніші різної конфігурації та глибини. В інтер'єрі будівлі на барабані, парусах і частково стінах зберігся настінний живопис , пошкоджений пізнішими помалюваннями. Первинний іконостас був зруйнований у 1933 році,  а сучасний не має художньої цінності. В 20 м на захід від храму розташована двохярусна дзвіниця, що завершена куполом з хрестом. (на місці хреста спочатку був шпиль, що не зберігся). Дзвіниця побудована одночасно із церквою у тому ж стилі. Вона квадратна у плані, зі сходу та заходу прикрашена двоколонними портиками. Висота церкви до хреста 18 м. [4]

   Постановою Ради  Міністрів Української РСР від 6 вересня 1979 р. N 442 «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави», Свято-Покровський храм села Скибинці, що датується 18 століттям, відноситься до пам'ятки архітектури національного значення під номерок 952 згаданої вище постанови, перебуває під охороною держави та відповідно до «Положенням про охорону пам'ятників культури": відноситься до пам'ятки архітектури,  які  можна  використовувати для культурних  або  господарських  цілей і передавати в
 орендне використання установам та організаціям. [7]

   14 жовтня 2015 року Свято-Покровський храм відзначив своє 190-річчя від заснування. На це свято приїхало дуже багато гостей та парафіян. Служба почалася водосвятним молебнем, потім була святкова літургія, акафіст Божої Матері, хресний хід навколо церкви. Сім священиків (із Тетієва, Галайок, Високого, Стадниці, Кошева, Росішок) допомагали отцю Сергію проводити це  святкове дійство. А очолював ювілейне богослужіння  протоієрей отець Василій Волянюк – благочинний Тетіївського району (УПЦ).[1]

   У Свято – Покровському храмі проходять обряди хрещення, вінчання, похорони. Церква відкрита на всі великі свята, в суботу та неділю. У храмі можна придбати освячені хрестики, книги, ікони, а також інше.

   Свято-Покровський храм у селі Скибинці також є цікавим екскурсійним та культурним об'єктом. Він знаходиться за адресою:

09813, Київська область, Тетіївський район, село Скибинці.[5]

Рекомендуємо вам відвідати наш храм як туристсько-екскурсійний об'єкт. Для цього вам потрібно зателефонувати до Грабовенка Сергія Миколайовича за тел..098-88-178-19 і домовитися про дату і час приїзду. Отець Сергій радо проведе Вам екскурсію. [9]

             Список використаних джерел та літератури

1.     Газета «Тетіївська земля», 15 грудня 2015 р.

2.     З історії села Скибинців. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://tetiy.at.ua/publ/?page12

3.     Історична довідка району Тетіївщини. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://investkoda.gov.ua/wpcontent/uploads/2012/06/%B2%ED%E2%E5%F1%F2%E8%F6%B3%E9%ED%E8%E9-%EF%E0%F1%EF%EE%F0%F2-%D2%E5%F2%B3%BF%E2%F1%FC%EA%EE%E3%EE-%F0%E0%E9%EE%ED%F3.pdf

4.      «Київщина». Інформаційний журнал місцевого самоврядування. Київська область. Спецвипуск. До 1025-річчя хрещення Київської Русі. Найдревніші храми Київщини.  – Липень, 2015. - Електронний ресурс. – Режим доступу: http://eurowine.com.ua/?q=node/18786

5.     Офіційний туристичний сайт «Київщина туристична». – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://www.ko-tourism.gov.ua/svjatini

6.     Перерва В.С. Історія шкільництва в містах і селищах XIX -  початкуXX ст.. – Біла Церква: Вид.О.Пшонківський, 2008. – 672 с., іл..

7.     Постанова Ради Міністрів Української РСР від 6 вересня 1979 року № 442 «Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури РСР, що перебувають під охороною держави. – Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/442-79-п

8.     Уманець П. Розповідь про найдорожче. Спогади і роздуми про Скибинці, землю скибинецьку та її людей. – К.: Видавничий цент «Просвіта», 2007. -154 с., фотоіл.

Перелік опитаних осіб

9.     Грабовенко Сергій Миколайович, 17.09.1956 р., село Скибинці, настоятель  Свято-Покровського храму (з 1991 року по сьогодні)

10.                        Записки священика Петра Старинського щодо історії Скибинецького храму та ікони «Скоропослушниця» датовані 17 січня 1962 року.

                                                     Скибинці

                            Скибинецьке навчально-виховне об’єднання

                     «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів  - дитячий садок»

                            Тетіївської районної ради Київської області

                   Секція : Традиції і сучасність малої Батьківщини

                                 Тема: Покровитель Київщини

                                                      2017 рік

Автор: Кошубський Іван, учень 8 класу Скибинецького НВО, член гуртка Історичне краєзнавство.

Керівник: Панченко Ліна Сергіївна, вчитель історії та правознавства Скибинецького НВО, 0979861211

Благословенний київський мій краю.

В дубовім листі й пелюстків розмаї.

Тебе Святий Михайло боронить,

Дніпро до тебе сивий гомонить.

     Непомітно підкрався вечір, ще один осінній день лишився позаду. Я з нетерпінням чекаю вечора, адже бабуся уже впоралася зі своїми хатніми клопотами і може розповісти мені багато цікавого про традиції наших предків.

-         Бабусю, а хто назвав діда Михайлом і чому?

-         О, це вже два запитання в одному. Народився дідусь 21 листопада. А це – день Святого Михайла. Тому його так і назвали твої прабабуся і прадідусь. 

    У кожної людини на небі є свій ангел-охоронець. Дідусь ж має своїм заступником  - головного ангела – Архангела Михайла. За стародавніми переказами, колись сатана був найяснішим із небесних духів, за що був названий Люцифером. Але з часом у нього з’явилися самолюбство, гордовитість і злоба, і він спокусив цими почуттями багатьох інших духів. Архангел Михайло зібрав військо благочестивих ангелів і виступив на війну. Підступний сатана був скинутий разом з своїм оточенням на землю. Саме тому у Святому Письмі Михайло іменується князем, воєначальником війська Господнього та зображується, як головний борець проти диявола і всякого беззаконня серед людей. [7]

   Звідси й церковна назва архистратиг, тобто, старший воїн, вождь, якому служить вогонь небесний. Архангел Михаїл, або архистратиг Михайло, дослівно перекладається — «Наче Бог» – у християнській, юдейській, та ісламській традиціях, він один з семи архангелів, покровитель людського роду.

    Вшановувати св. Архангела Михаїла почали з IV сторіччя у листопаді, бо колись рік починався з березня. І листопад був дев’ятим місяцем від початку року, тож мав символічне відношення до дев’яти ангельських хорів.

  Здавна день Святого Михайла українці відзначали як велике свято. Особливо шанували його кияни. Бо ще з часів Київської Русі він був покровителем Києва, а на сьогодні не лише Києва, а й усієї Київщини. Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва, а Михайлівський Золотоверхий собор був символом столиці Київської Русі. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.[12]

   Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім — значить, святий Михайло бореться з чортами. Існує дуже поширений переказ про чорта, який намагався сховатися від архистратига Михаїла. Щоб урятувати, чорт почав називати предмети, за якими Михайло не дістав би його. Серед можливих варіантів він називав навіть людину, але архистратиг Михайло сказав, що в цьому разі людину він уб'є та дасть їй царство небесне, а чортові все одно — непереливки! Так чорт перелічив геть усі предмети, під якими міг би сховатися, аби Бог його не дістав, а про кущ ліщини забув. Тож мисливці радять під час бурі в лісі ховатися під ліщиною, оскільки там грім не вб'є.

    А за одною старою легендою, одного разу звичайний мисливець випадково вбив у лісі чорта. До нього з'явився святий Михайло та запропонував виконати будь-яке бажання мисливця. Той забажав обмінятися зі святим Михайлом рушницями. Трохи повагавшись, Михайло погодився на такий обмін. Одну умову поставив святий: якщо мисливець передумає та схоче обмінятися рушницями назад, то мусить прийти на те саме місце.[10]

І почало цьому мисливцеві так щастити на полюванні, що годі й казати! Тільки кожного разу, як він із цієї рушниці стріляв, такий грім над землею лунав, що люди лякалися. От і власник рушниці нарешті вирішив позбутися магічного подарунка, щоб лихо не накликати на свою голову. Пішов на зазначене місце та й обмінявся рушницями із святим Михайлом назад. Але й колишня його старенька рушниця тепер теж набула чарівних властивостей! І мисливська удача не покидала вже його довіку.

     Тому мисливці віддавна вважали його своїм покровителем, а тому 21 листопада чоловіки йшли до церкви та запалювали свічку перед образом святого. Також вірили, що найкраща рушниця та, яку благословив Михайло.

-         Ого, бабусю, як багато пов’язано з дідовим ім’ям! – промовив я.

-         Бач, а ти й не здогадувався! Я обов’язково повезу тебе в Михайлівський собор.

А на Майдані Незалежності є ще пам’ятний знак. До 2001 року статуя стояла на колоні нульового кілометра, а навколо на постаменті було викарбувано назви великих міст України і світу та вказано відстань від Києва до них. (Додаток № 1). Після реконструкції Майдану Незалежності у 2001 році статую Михайла замінили на більш помпезну і встановили її на Лядських воротах. (Додаток № 2) Відповідно до історичних даних, саме через Лядські ворота у 1240 році орди Хана Батия увірвалися до Києва.

   Статуя представляє собою фігуру архангела у вигляді коренастого мускулистого чоловіка в повний зріст із розкритими за спиною крилами, у важкому золотому плащі з мечем та щитом.

   Також Архангела Михаїла зображували з найдавніших часів на іконах. Намолена ікона архистратига Михаїла ніби підказує: все, що нас хвилює, вона забирає на себе. Молитва перед нею – як захист. До речі, важливі особисті відчуття, коли стоїш перед іконою Архистратига. Спокійно, у тиші... Спогади чи уява в ту мить будуть зовсім не випадкові. Образ Святого присутній на центральному місці у храмах. Він очолює святе воїнство Ангелів та Архангелів. Головний полководець небесного війська. Вигляд святого справляє враження мужнього воїна, який перемагає зло. А також Ангела, який випромінює перемогу і приносить благу вість. Боговидний посланець з неба. Вражає його лицарський одяг, надзвичайно коштовні шати – захисний панцир, багряний плащ та позолота, яка символізує славу його перемог. Уся постать випромінює життєву силу. Ікона по-рицарськи приваблива і дуже святкова. Навіть перемагаючи змія, святий є привітним, навіть молодечим. Ми стоїмо перед захисником, врода і постава якого нас захоплює. Він для мене дуже благородний – ангел-красень нашого захисту. Інколи настільки прихиляє до себе, що розгублюєш слова молитви між слів зачудування! Традиція – у зображенні Архистратига на хоругвах Богдана Хмельницького, на прапорах і печатках Володимира Великого та Ярослава Мудрого [2]. Паломники приїжджають на молитву до золотоверхого Михайлівського храму. Не забувають пом’янути предків. (Додаток № 3)

   Також кожне місто має свій герб. Герб – особливий знак роду, міста держави. На гербі був образ, характерний певному власнику. Кияни настільки шанували Святого Михайла, що увінчили в 1782 році його на Гербі Києва і навколишніх земель, хоч до цього і після цього він зазнав певних змін.

   Найстаріше зображення герба міста Києва в кольорі міститься в гербовнику Конрада Ґрюненберґа з 1480 року [11].

Дослідник київських печаток Кость Антипович датував найдавнішу печатку з гербом міста приблизно 1500 роком [1]. На ній у заокругленому щиті зображено лук зі стрілою (чи двома стрілами), який натягують дві висунуті з хмари руки. Ймовірно, такий герб символізував порубіжне значення Києва, жителі якого постійно захищалися від нападів ворогів, переважно татар. Традиційно куша або лук фігурував у європейській геральдиці як символ диких і войовничих народів, або регіонів де ведеться війна [6].

 У гербовнику Бартоша Папроцького 1578 року вказано, що на гербі міста Києва на той час було зображено св. Юрія, однак деякі історики вважають, що Папроцький помилився, і цей герб не мав відношення до Києва.

Герб із кушею пробув київським гербом аж до XVIII століття. Його зображення зафіксоване на міських хоругвах XVII століття, що зберігається в Трофейній колекції Військового музею Стокгольма. Хоча в пізньому середньовіччі київським міським гербом була «рука з кушею», гербом Київської землі слугував Архангел.  Так, Київське воєводство в складі Речі Посполитої мало такий герб: червоний щит із зображенням срібного ангела з опущеним мечем і піхвами.

За часів Речі Посполитої герб воєводства був відмінним від міського. Його розміщували в трійці найвищих гербів цієї держави — поряд з польським орлом та литовським вершником. За козацької держави герб Архістратига ставили поряд із родовим гербом кожного гетьмана, а за московського панування його введено до великого герба Російської імперії й розміщено в центрі, поряд з двоголовим орлом, та внизу, на щиті сполучених гербів великих князів [3].

   У московській державі не розрізняли герби міські і герби земельні. Так, «герб Київський» зі срібним Архангелом на блакитному тлі з царського  Титулярника 1672 року пізніші дослідники трактують не лише як земельний, але й як міський.  Це й же герб виступає в ролі земельного символу Київського полку в гербовнику 1730 року.

4 (15) червня 1782 року був затверджений новий герб міста. Російський геральдист Павло фон Вінклер у своїй книзі «Гербы городовъ, губерній, областей и посадовъ Россійской Имперіи, внесенные въ полное собраніе законовъ съ 1649 по 1900 годъ» подає такий опис герба: «Архангел Михаїл у срібному одязі, у лазуровому полі».

Загалом, тенденція заміни старих міських гербів на земельні була характерна для України катерининських часів. Утім, кияни не дуже радо прийняли катерининську реформу. Київський магістрат продовжував використовувати стару печатку з кушею щонайменше два роки по запровадженню нового герба [5].

З XIX століття зображення Архістратига вміщували на верхній частині гербових щитів багатьох міст Київської губернії — Василькова,Черкас, Канева, Чигирина, Звенигородки й Таращі.

1859 року геральдист Борис Кене запропонував герб міста увінчати шапкою Мономаха на згадку про історичний великокняжий стіл, який знаходився в  місті, та додати декор — колоски пшениці, перевиті Олександрівською      орденською стрічкою (як символ хліборобського центру імперії). На практиці герб Києва під шапкою Мономаха не набув поширення (тим більше, що наступник Кене на посаді керуючого — Олександр Барсуков — повів справу до спрощення міських гербів).

Київська влада була не проти включення шапки Мономаха в міський герб,  але просила замість Олександрівської стрічки ввести Володимирську (орден Святого Володимира мав червону стрічку з чорними облямівками). Така пропозиція мотивувалася видатною роллю князя Володимира в історії Києва. Після тривалих зволікань відповідний проект було височайше затверджено в лютому 1917 року.

     У часи української революції 1917 року і постання УНР велися спроби  замінити герб. Так, у 1918 році відповідальний за розробку українських гербів Георгій Нарбут розробив проект нового герба Києва, що поєднував зображення архангела Михаїла й тризуб Володимира. Проте затвердити новий герб не вдалося через агресію російських більшовиків [4].

    У радянський час до 1960-х років місто було без герба (є відомості про ініціативу міськвиконкому в 1944–1945 роках щодо розробки київського герба, яка не принесла результату). Проте, коли 1965 року Київ був урочисто нагороджений званням «місто-герой», з'явилося бажання якось відзначити цю «зірку» в міській символіці. Звідси народився задум створити радянський герб столиці УРСР.

 З цією метою в грудні 1966 року було оголошено відкритий конкурс. Він проходив у три тури й тривав до 1968 року. Найкращим був визнаний варіант архітектора-художника Флоріана Юр'єва і скульптора Бориса Довганя. Герб було затверджено 22 серпня 1969 року.

Після здобуття Україною незалежності герб Києва вкотре було змінено. 1995 року рішенням Київради (за рішення проголосувало 40 депутатів Київради) місту повернули герб часів Російської імперії — стилізоване зображення архангела Михайла [9].

        Сучасний герб Києва. У синьому полі гербового щита із закругленою нижньою частиною срібний святий Архістратиг Михайло у срібному обладунку та скріпленою фабулою плащі, із золотим німбом, із золотим полум'яним мечем у правій руці та зі срібним овальним щитом — у лівій. На овальному щиті вміщено зображення арбалета — «куші», покладеного у стовп (вертикально).

Гербовий щит розміщено на золотому бароковому картуші та увінчано золотою трьохзубцевою міською мурованою короною. 

-         Бабусю, Київ – це столиця України.

-         Не тільки України, а й нашої Київської області (Київщини). Україна наша велика. Вона поділена на 24 області і автономну республіку Крим. Київська область – одна з найбільших в Україні за площею – посідає шосте місце в державі. Кожна область складається з районів. Київщина налічує їх аж 25. [8] Ти ж знаєш, у якому районі ти живеш?

-         У Тетіївському.

-         Наш район чималий. Є в ньому великі села і малі. Їх – 32. Але найрідніше і наймиліше те село, в якому ти народився.

-         Я знаю, бабусю, моє рідне село Скибинці.

-         Ось так, Іванку, хоч би куди ти пішов, хоч би куди помандрував, у краї ближні чи краї далекі – всюди тебе найперше запитають: Хто ти? Звідки?

-         Я знаю. Я українець, село моє – Скибинці, район – Тетіївський, область – Київська, держава – Україна.

-         Думаю, Іванку, що тобі буде цікаво зробити уявну подорож по Київщині, яка розташована на обох берегах Дніпра і яка з давніх часів має свого охоронця – Святого Михайла. А також у цьому році святкує 85-ту річницю свого утворення.

Засиділись ми з тобою, хлопчику, пора вже і відпочивати. Але перед тим як лягти спати, ми з дідусем звертаємося до свого ангела – охоронця. Повторюй за мною і запам’ятай таку молитву:

Ангелу – хоронителю мій,

Ти все при мені стій;

Рано, ввечері, вдень, вночі,

Будь мені до помочі.

                 Список використаних джерел та літератури

1.      Антипович К. Є. Київська міська печатка // Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія : З нагоди сімдесятої річниці життя та п'ядесятих роковин наукової діяльності. — [Збірник Історико-філологічного відділу УАН № 51]. — К., 1927. — С. 825–835.

2.      Білецький П.О. Нариси з історії українського мистецтва. Українське мистецтво другої половини XVII – XVIII століття. – Київ.  Видавництво «Митстецтво», 1981. – с. 56,68.

3.      Герб Києва. [Електронний ресурс]. Режим доступу:  http://www.heraldicum.ru/ukraine/towns/kiev.htm

4.      Головченко Виктория. Рельеф «Архангел Михаил» // Купола. — 2005. — Вып. 1. — С. 67–68.

5.      Гречило А. Герб Києва (кінець ХV — 80-ті роки ХVІІІ ст.) // Пам'ятки України: Історія та культура. — 1997. — № 3. — С. 86, 87, 127.

6.      Гречило А. Магдебурзьке право та питання герба міста Києва (кінець ХV — 80-ті роки ХVІІІ ст.) // Самоврядування в Києві: Історія та сучасність. — К., 2000. — С. 147–154.

7.      Дмитро Туптало. Житія святих. — Львів: Свічадо, 2005 — Том I (вересень) — С 64 -71.

8.      Історія міст і сіл УРСР. Київська область. – Інститут історії Академії наук УРСР. Київ. – 1971. с. 9

9.      Росовецкий Алексей. В 1995 на герб Киева вернулся архангел, а по Крещатику прошел предпоследний парад // Сегодня. — 2011. — 19 апреля

10.    Сайт Новини нового формату. День святого Михайла: легенди та прикмети цього свята.  [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://esfil.com.ua/culture/den-svyatogo-mikhayla-legendi-ta-prikm/

11.    Скороход Ольга. «Таке буває раз у століття» — в Києві представили реліквії міського самоврядування // Gazeta.ua. — 2012. — 18 липня.

12.    Черняков І.Т. Михаїл Архангел // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 686.

                                            Додаток № 1

Статуя Архангела Михаїла на Майдані Незалежності до 2001 року

                      

                

                                               Додаток № 2

Статуя Архангела Михаїла на Майдані Незалежності після 2001 року

                    

                                              

                                         Додаток № 3

                                 Ікони, де зображений  Архангел Михаїл