День українського політв'язня — відзначається в Україні щороку 12 січня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.

Традиція відзначення дня політв'язня запроваджена з 1975, ще в часи московсько-радянської окупації України, з пропозиції В'ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості режиму. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.

Причиною відзначення спочатку були репресії московсько-радянського тоталітаризму проти української інтелігенції, а також в часи постколоніального періоду, в період президенства в Україні промосковських політиків Леоніда Кучми і Віктора Януковича. Зараз російський режим, що розгорнув терор проти українців — «перевершивши радянський тоталітаризм».

12-14 січня 1972 рік — день найбільшої репресивної акції московсько-радянського окупаційного режиму проти українських дисидентів, коли одночасно було заарештовано більшість відомих представників національно-демократичного руху, і розпочався так званий «генеральний погром» українського шістдесятництва.

День українського політв'язня на пропозицію В'ячеслава Чорновола відзначався в московсько-радянських політичних таборах і тюрмах та на засланні 12 січня, починаючи з 1975. Найстійкіші, найвмотивованіші українці приєднуються до щорічного одноденного голодування в підтримку політв'язнів, інші — проводять різноманітні тематичні заходи.

Саме тоді були заарештовані московсько-радянським режимом всі відомі дисиденти України: у Києві — Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба; у Львові — В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше — Ігор Калинець та інші. Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. Нікому із заарештованих не інкримінувати «зради батьківщини», тільки «антирадянську агітацію і пропаганду». Але майже всі провідні діячі шістдесятництва дістали максимальний реченець — 7 років ув'язнення в московсько-радянських таборах суворого режиму та 5 років заслання — й виселені за межі України — в Мордовію та Пермську область Росії, потім у Сибір та в Казахстан. Найупертіші були запроторені у психлікарні.

Саме шістдесятники, а через 5 років після їх арешту Українська гельсінська група, поставили українське питання у контексті протиборства тоталітарного СССР і демократичного Заходу. Їх справу продовжила Українська гельсінська спілка. Українці схиляють голови перед тими, хто жертвував своєю свободою, сім'єю, а часто самим життям заради здобуття Україною незалежності. 

Після «генерального погрому» рух опору відродився у другій половині 70‑х років, коли основним засобом боротьби з мовскосько-радянською системою став захист прав людини. Страх був переможений, його знищили ті мужні люди в далекі 60-80-ті роки минулого століття. Шістдесятники зруйнували утопію про «нову» радянську культуру, про «нову» радянську людину і повернули словам і поняттям їх природне розуміння, вони повернули загальнолюдські цінності: віру в Бога, прагнення свободи.

Увечері 11 січня 1981 члени Київського демократичного клубу Сергій Набока, Лариса Лохвицька, Інна Чернявська, Леонід Мілявський та Наталка Пархоменко, яким було тоді трохи за 20 років, розклеїли в Києві кілька екземплярів листівки: «Співвітчизники! 12 січня — День українських політв'язнів. Підтримаймо їх!». Усі були затримані поблизу ст. метро «Більшовик», четверо перших ув'язнені московсько-радянським режимом на три роки.

Активні політичні репресії відбувалися і в кінці 1980-х на початку 1990-х років коли українці підняли рух за відновлення Незалежності України. Московсько-радянський режим і його посіпаки в Україні на початку 1990-х продовжували влаштовувати провокації і кидати за грати активістів і політичних лідерів серед яких відомі дисиденти такі як Степан Хмара і Анатолій Лупиніс. Проте провал ПУТЧу в Москві і швидке набуття Незалежності України, зупинило розгортання цих репресій які планувалися московськими репресивними органами. 

Однак практика політичних репресій московсько-радянського зразку була продовжена і в часи Незалежності України. Свідченням цього є Резолюція ПАРЄ № 1346  від 29 вересня 2003 року, в якій політичними в’язнями визнанні учасники протесної акції «Україна без Кучми», ув’язненні по справі на основі «подій 9 березня 2001 року в Києві». Тоді режим Леоніда Кучми не зважаючи на протести української і європейської громадськості і політичних лідерів, засудив політв’язнів «спрви 9 березня 2001 року» на строки від 2 до 5 років. Найбільший термін – 5 років ув’язнення, отримав Микола Ляхович, що у 2015-2019 роках став засновником державної політики ціннісного національно-патріотичного виховання. Також режим Кучми вдавався до переслідувань і ув’язнень лідерів політичної опозиції які пізніше були виправданні міжнародними і національними судами. 

Практику політичних переслідувань московсько-радянського зразку в Україні продовжив також нині засуджений промосковський президент України Віктор Янукович, в часи президентства якого почали ув’язнювати правих українських національно-патріотичних активістів. Найбільш масштабних розмахів політичні переслідування і ув’язнення в Україні набули напередодні і під час Революції Гідності, коли за гратами опинилися сотні громадських активістів які протестували проти здачі України під повний контроль Москви.  

З початком анексії Криму і окупації Росією деяких районів Луганської і Донецької областей з 2014, сотні громадян України з політичних мотивів опинилися за гратами в тюрмах Росії і концтаборах організованих на окупованих нею територіях нашої країни.  

Дуже подібний до радянського за своєю сутністю, російський режим окупував український Крим і розв'язав криваву війну на сході України. Українська нація змогла дати відсіч агресору, проте на окупованих територіях розгорнувся терор проти українців і кримських татар. Сьогодні процес історичного ревізіонізму радянського тоталітарного режиму в Росії проявляється не тільки в заявах політиків і в галасливих святах з вивішуванням портретів «вождів». У сталінському стилі відбуваються викрадення, затримання, арешти, обшуки і катування затриманих, яким інкримінують вигадані злочини. Режим Володимира Путіна, особливо в окупованому Криму, перевершив навіть радянський тоталітаризм доби «застою». Старі радянські методи набули нової сили: створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, терор проти інакодумців, воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, презирство до людської гідності, підміна непорушних цінностей доктриною «русского мира», тотальна пропаганда.

З приходом до влади Володимира Зеленського і його оточення, яке не приховує реваншистських проросійських задумів, з’явилися всі ознаки політичних переслідувань не лише політичної опозиції але й активістів Революції Гідності, волонтерів, добровольців, учасників спротиву російській агресії з 2014 року. Дані факти набувають таких масштабів, що знову про політично вмотивовані переслідування в Україні заговорили навіть представники європейської і євроатлантичної спільноти. 

І ми знову з сумом відзначаємо День українського політв'язня, день невдалої спроби придушити вільний український дух, який, як фенікс, щоразу відроджується з попелу і стає міцнішим. 

Національно-патріотичне виховання   

Ціннісне формування української національної громадянської ідентичності   

#День_українського_політвязня #ДеньУкраїнськогоПолітвязня

#репресії #CCCР #КГБ #кучмізм #Реоволюція_Гідності #вязні_кремля 

#НПВ #НаціональноПатріотичнеВиховання

#Національно_Патріотичне_Виховання

#ЦінніснеНаціональноПатріотичнеВиховання

#Ціннісне_Національно_Патріотичне_Виховання

#Національні_цінності #НаціональніЦінності #самобутність #воля #соборність #гідність

#ОбороннаСвідомість #Оборонна_свідомість

#ВПВ #ВійськовоПатріотичнеВиховання #Військово_Патріотичне_Виховання