ВІКЕНТІЙ ХВОЙКА – ПЕРШОВІДКРИВАЧ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

21 лютого 2021 р. виповнюється 171 рік від дня народження Вікентія В’ячеславовича Хвойки (1850-1914) – всесвітньо відомого  археолога-вченого та музеєзнавця.

Його ім’я впевнено можна відносити до піонерів і фундаторів української археології. Він збагатив археологічну науку України відкриттями цілої низки нових давніх культур. Йому ж належить першість відкриття  культури прадавніх землеробів мідно-камя’ної доби. Від назви с. Трипілля на Київщині, поблизу якого, дослідник у 1896-1897 рр. провів розкопки решток поселень цих племен, вона отримала назву – трипільська. 

Народився Вікентій В’ячеславович Хвойка 21 (8 за старим стилем) лютого 1850 р. у с. Семені в Північній Чехії. Початкову освіту здобув у місцевій народній школі, потім навчався у комерційному училищі. У 1876 р. переїхав до Києва, де сформувався як талановитий дослідник та проявив себе успішним археологом.

У 1893 р. він зробив сенсаційне відкриття, віднайшовши поселення первісних людей – Кирилівську стоянку мисливців на мамонтів. Це була величезна подія в археології та житті тогочасного Києва, яка вперше засвідчила існування людини кам’яного віку на території Наддніпрянщини. 

Одночасно, на сусідній садибі вчений знаходить фрагменти битого посуду із загадковими орнаментами, а також рештки давніх жител. Дослідник зацікавився незвичними знахідками і продовжив пошуки подібних поселень на Дніпровських пагорбах. Невтомні пошуки на Київщині, зокрема, поблизу сіл Трипілля, Верем’я, Халеп’я, Ржищева та ін., увінчалися успіхом. Свої перші висновки про відкриття культури давніх землеробів В. Хвойка виголосив у доповіді на ХІ Археологічному з’їзді, що відбувся у Києві 1899 р. 

За час наукової кар’єри Вікентій Хвойка був дійсним членом 11 наукових товариств: Імператорського Московського археологічного, Імператорського Одеського історії та старожитностей, Київського охорони пам’яток старовини та мистецтва та ін., членом-співробітником Російського археологічного інституту у Константинополі. Вчений багато часу та сил присвятив музейній справі. Він відіграв велику роль у заснуванні і створенні Київського міського музею старожитностей та мистецтв. Створена ним експозиція археологічного відділу була побудована за хронологічним принципом і вважалася  однією із найбагатших у Європі. З часу відкриття музею у 1904 р. він був головним хранителем археологічного відділу і працював на цій посаді до кінця свого життя. 

Науковий доробок Вікентія Хвойки складає ряд монографій та статей, присвячених вивченню відкритих ним трипільської, зарубинецької, черняхівської культур, пам’яток доби каменю, бронзи, раннього залізного віку та Київської Русі. На особливу увагу серед наукової спадщини вченого-археолога, заслуговує здобута ним під час розкопок колекція керамічних виробів трипільців-землеробів. Сьогодні вона здебільшого зберігається у музейній збірці Національного музею історії України в Києві. 

Частина унікальної наукової спадщини В. Хвойки зберігається і в музейному зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Зокрема, у Музеї трипільської культури демонструється оригінальний малюнок, створений дослідником за мотивами орнаментів на трипільських старожитностях, та раритетна колекція керамічних виробів із його розкопок.

 #цей_день_у_воєнній_історії_світу

«Годі рахувати! Жереб кинуто, хай їх хоч п’ятдесят, я все одно пройду крізь них!».

14 лютого 1797 р., в ході Війни Першої коаліції (1792-97), відбулася битва біля мису Сан-Вісенте. Ескадра Британського Королівського воєнно-морського флоту на чолі з адміралом Джоном Джервісом завдала поразки чисельно переважаючому іспанському флоту під командуванням адмірала Хосе де Кордоби.

Вступ у війну Іспанії на боці Франції у жовтні 1796 р. зробило позиції Британії у Середземному морі вразливими – об’єднаний французько-іспанський флот переважав Середземноморський флот Британії, що складався лише з 15 лінійних кораблів. Це, зрештою, змусило британців покинути Корсику та Ельбу та передислокуватись до Гібралтару.

На початку лютого 1797 р. іспанський флот (27 лінійних кораблів, 7 фрегатів) вийшов у море на з'єднання з союзниками-французами.

Флот Джервіса (15 лінійних кораблів, 5 фрегатів) патрулював біля мису Сан-Вісенте, Португалія.

Британський та іспанський флот зустрілися на світанку 14 лютого 1797 року.

Перед початком бою, британський адмірал абсолютно не був обізнаний щодо чисельності противника. Коли на горизонті почали з'являтися кораблі іспанців, то між Джервісом і капітанами Кальдером та Халлоуелом відбувся, приблизно, такий діалог:

– Бачу вісім лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять п'ять лінійних, сер Джон.

– Чудово, сер.

– Двадцять сім лінійних, сер Джон. Майже вдвічі більше ніж у нас.

– Годі рахувати! Жереб кинуто, хай їх хоч п’ятдесят, я все одно пройду крізь них!

Адмірал Джервіс вирішив скористатися невдалим шикуванням іспанців – ті йшли двома паралельними нерівними колонами, в першій 18 кораблів, у другій – 9. При цьому дистанція між колонами була невиправдано великою. Джервіс, побудувавши свій флот в одну колону, направив його між двома колонами іспанців, ставлячи їх в два вогні.

Цим маневром він позбавив іспанців можливості використовувати половину гармат і знівелював дворазову перевагу противника. 

Розгадавши задум противника, Кордоба наказав максимально скоротити дистанцію між кораблями, щоб не дати англійцям прорізати свій стрій. В разі успіху, іспанці могли б звести нанівець задум британського адмірала, доля битви зависла на волосині.

У цей момент ініціативу проявив капітан Г.Нельсон. Порушивши наказ адмірала він вивів свій корабель «Captain»з лінійного ладу ескадри і здійснив маневр, що мав важливе значення для перемоги. Підрізавши ніс іспанським кораблям, що складали центр навітряного дивізіону, він не дав їм ущільнити бойові порядки. Якби ця задумка провалилася, то Нельсона віддали б під трибунал за невиконання наказу під час бою. Деякий час корабель Нельсона тримав бій з шістьма іспанськими! Адмірал Джервіс зрозумів маневр Нельсона і направив йому на допомогу корабель, згодом до Нельсона прорвалися ще два лінійних корабля.

Це був не останній подвиг Нельсона у битві – йому вдалося взяти один за іншим на абордаж два іспанських кораблі.

У ході бою далася взнаки краща навченість британських канонірів – на кожні два залпи іспанців британці відповідали трьома своїми. 

До 17:00 битва завершилася на користь британців. Повної перемоги їм домогтися, однак, не вдалося. Втративши чотири лінійних корабля, іспанський флот все ж зумів відірватися від противника і відійти в свої порти. Британські кораблі були так сильно побиті в битві, що про серйозне переслідування іспанців не могло бути й мови.

Британці захопили 4 іспанських кораблі, противник втратив 250 чол. убитими та 550 пораненими. Британці втратили 73 чол. убитими, та 327 пораненими.

За цю перемогу Джервісу був наданий титул графа Сан-Вісенте, а Нельсона підвищено в чині до контр-адмірала.

 #цей_день_у_воєнній_історії_світу

12 лютого 1429 р., в ході заключного етапу Сторічної війни (1337-1453 рр.), відбулася битва під Рувре, більше відома як «битва оселедців».

Фінальний етап Столітньої війни (1429-53) почався із облоги англійцями Орлеана. Незважаючи на перемоги під Азенкуром (25.10.1415; https://www.facebook.com/armshistorymuseum/posts/1357495014595461) та Краваном (31.07.1423; https://www.facebook.com/armshistorymuseum/posts/1286156915062605) англійцям не вдавалося остаточно здолати спротив французів. Останнім оплотом лідера опору дофіна Карла у Північній Франції було місто Орлеан. Місто, що розташовувалося на важливій водній артерії, річці Луарі, мало важливе стратегічне значення. В разі захоплення Орлеану англійцям відкривався б шлях на південь, де у французів вже не було сильних фортець.

На початку лютого 1429 р., з Парижа, який був зайнятий англійцями і їх союзниками бургундцями, для війська, що вело облогу Орлеану був направлений обоз із провізією (в основному засолений оселедець – наближався Великий пост) та боєприпасами.

Командувачем бойовою охороною обозу був сер Джон Фастольф (прототип шекспірівського Фальстафа), а сам обоз складався з 300 возів. Бойова охорона складалася з близько 1000 кінних лучників і певної кількості обозної челяді та паризької міліції. 11 лютого загін прибув в маленьке село Рувре (в 45 км на північ від Орлеана) в п’яти милях на північ від Жанвіля, де зупинився на ночівлю. Наступного ранку ледь загін продовжив шлях, як з південного заходу з'явилися кінні роз'їзди – це був авангард французької армії.

Французи дізналися, що до англійців йде обоз і вирішили перехопити його. Французьким загоном (3-4 тис. бійців та невідома кількість легкої артилерії) командував Карл де Бурбон, граф де Клермон. Французам допомагали до 400 шотландців, на чолі з сером Джоном Стюартом.

Досвідчений воєначальник Фастольф швидко оцінив масштаб загрози і зробив досить нестандартний крок: зупинив обоз у відкритій місцевості на дорозі в Жанвіль за милю на південь від Рувре. Він розумів, що його повільний обоз, що розтягнувся дорогою на три милі має невеликі шанси на успішну оборону проти більш чисельного противника. Англійський воєначальник негайно наказав збудувати з возів укріплений табір – вагенбург з двома виходами, які захищалися лучниками.

Побачивши укріплений табір, а не обоз на марші, Клермон, що логічно, відмовився від кавалерійської атаки, і вирішив застосувати артилерію. Англійці, у яких не було гармат були змушені «залишатися на місці і терпіти» в обстановці неухильного зростання втрат. Багато з возів були розбиті гарматними ядрами, і оселедець вивалився з бочок на землю, що й дало назву битві – «битва оселедців». Якби артобстріл продовжився, результат був би один: поразка англійців. Був би створений прецедент в історії воєн, коли перемоги було б досягнуто завдяки діям лише однієї артилерії.

Однак далася взнаки недисциплінованість атакуючих. Командир шотландців Д.Стюарт наказав своїм солдатам атакувати англійців до того як артилерія остаточно знищить табір. Шотландці потрапили під згубний вогонь англійських лучників і зазнали важких втрат. Французькі латники, що слідом за шотландцями кинулися в кавалерійську атаку, налетіли на загострені жердини, виставлені англійцями перед табором – їх атака теж була безрезультатною.

Користуючись із замішання противника, Фастольф перейшов у контратаку. Він наказав своїм вершникам осідлати коней, і дві шеренги кавалеристів кинулися на противника і зумовили цією атакою перемогу. Франко-шотландська армія була розсіяна. 

Сер Джон Фастольф з тріумфом доставив армії необхідні запаси продовольства і повернувся в Париж за новими запасами. Перемога під Рувре збільшила шанси англійців на успішне завершення Луарської кампанії і війни в цілому. 

Французи, в свою чергу, були дуже пригнічені цією поразкою, надії на зняття облоги Орлеану вже майже не залишилося, багато хто вже був готовий капітулювати.

Але сталося незбагненне і непередбачуване: до обложеного міста наближалася інша армія порятунку. І на чолі цієї армії йшла Діва...